Історія села Дроговиж сягає своїми коріннями у сиву давнину. Підтвердженням цього є відкрите у 1975 році під час робіт Львівської археологічної експедиції Інституту суспільних наук палеолітичне поселення на території села.
Проте перші документальні відомості про село Дроговиж відносяться до другої половини XIV століття. В даний період у королівському селі Дроговиже був замок, який сторожив кордон Жидачівського князівства. Замок цей було закладено на краю Стружної гори, звідки було видно дністровські переправи і шляхи. З XIX століття вважалося, що назва замку Друга вежа дала назву і селу, що виникло біля його підніжжя — Дроговиже. Але це скоріше не зовсім так.У грамоті короля Казимира III від 17 червня 1356 року, якою було надане магдебурзьке право місту Львову, серед свідків — шляхтичів Руської землі на першому місці стоїть Волчок (Волчконе) з Дроговижа гербу Корчак, який належав до впливового галицького боярства, що в ході війни 1349—1353 рр. зрадило Любарта Гедиміновича і перейшло на сторону польського короля Казимира III.
Під час військових подій 1353, 1366 чи скоріше весною на початку літа 1377 року, Дроговиже було здобуте військом Любарта і зруйноване. Дроговиж, який до цього був, напевне, адміністративним центром і містом, (про що свідчать рештки городища на західному схилі Стружної гори поблизу Львівської дороги) занепав і на старому місці більше не відродився. Село з такою ж назвою виникло на нинішньому місці вже в часи Закліки Тарла.
Десь близько 1465–1466 року Дроговиже як королівське село, стало центром однойменного староства, тобто було відроджено його адміністративний статус. Перші старости і державці дроговизькі були з родини ЗаклікиТарла: його син Анджей — підстолій львівський , другий син Станіслав — охмістр королеви. Павло Тарло, син Станіслава — львівський войський, Миколай Тарло, небіж (племінник) Павла — сандомирський хорунжий і королівський секретар, засновник міста Миколаєва , його дружина Ядвіга зі ЖмігродуТарлова, її зять ЄжиМнішек .
Далі староством правили королівські підстарости. Найколоритнішою фігурою з них був Миколай Контський . З 1618 року староство вже не здавалось ні в оренду, ні в державлення. Старостами були познаньський воєвода Ян Остроруг, його син Миколай Остроруг — коронний підчаший, один з регіментарів польського війська, розбитого під Пилявцями у 1648 році (від козаків отримав прізвисько «латина» через її добре знання), наступний — сини Миколай Анджей , гусарський полковник і роздільський дідич Міхал Ф. Жевуський , його син — гетьман великий коронний Станіслав Матеуш , племінник гетьмана — подільський воєвода Міхал Юзеф Миколай Жевуський та син гетьмана Вацлав Петро
Тарли жили постійно в Дроговижі; старости ж, будучи значними політичними діячами, лиш користалися доходами і бували тут дуже рідко, фактично довіряючи управління підстаростам. Серед них був служебник Остророгів Федір Чижинський — батько Степана Чижинського, московитського дипломата й культурного діяча.
У Дроговижі працював Сиротинець. Приїзд Цісаря Фра́нцаЙо́сифа I у вересні 1880 року до цього закладу зображено на картині польського художника Олександра Рачинського
Давня назва Дроговижа походить, напевне, від «дороги вижу», 3 валів городища, як і з замку Тарла добре видно дороги аж до Карпат.
