Під такою назвою минулої неділі, 9 березня, у міському Палаці культури відбулося літературно-мистецьке свято з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.
Вперше за роки незалежності святкування річниці Великого Кобзаря розпочиналося так неординарно-сумно: присутні хвилиною мовчання вшанували Героїв Небесної сотні. Тож і спільне виконання Гімну «Ще не вмерла Україна!» було теж по-особливому піднесеним, стверджуючим. Стоячи глядацький загал проводжав учнів Миколаївської гімназії Ірину Наконечну та Надію Бліху, яким випала честь покласти квіти до пам’ятника Т.Г.Шевченку у нашому місті.
Закономірним видавалося й те, що у своєму виступі про життєвий і творчий шлях генія українського народу депутат Миколаївської районної ради, кандидат історичних наук Ярослав Папуга акцентував увагу на значенні невмирущого Шевченкового слова у боротьбі за волю, гідне людини життя звитяжців усіх поколінь. Особливо актуальними слова Пророка щодо любові до рідної Батьківщини, готовності жертвувати для неї усім, на шкодуючи навіть власного життя, залишаються тепер, коли Україна переживає складний, тривожний час у своїй історії. Гасло свята «Добро найкращеє на світі – то братолюбіє…» – одне з підтверджень сказаному.
А концертну програму урочистої Академії розпочинав народний хор з Розвадова під диригуванням Віри Біляк. Багатоголосе, хвилююче «Реве та стогне Дніпр широкий» присутні теж слухали стоячи. Щиро аплодували хористам, разом з солістами Ганною Бижзюрою та Миколою Николишиним, й за пісню на слова Тараса Шевченка «Ой три шляхи широкії». І довго не стихали оплески, коли дует у складі щойно згаданого Миколи Николишина та Генадія Мінчакевича співали «Бандуристе, орле сизий», а вокальний ансамбль «Любисток» з Народного Дому села Розвадів виконав ліричне «Зоре моя вечірняя».
Неабияку прихильність у слухачів заслужили й індивідуальні виконавці. Затамувавши подих, ловили кожне слово поезії «Кобзар», яку так натхненно декламувала юна Юлія Железняк, дивувались виконавській майстерності Ростислава Яворського, що заспівав популярний «Шлях до Тараса» на слова Юрія Рибчинського. Оригінальним було співоче виконання «Розритої могили» Соломією Бутковською. А самодіяльні аматори сцени Марта Ратич та Соломія Савків з Народного Дому села Тростянець потішили глядацький загал поезією «Діамант у кожусі», стилізувавши почасти Великого Кобзаря до наших реалій. Зачудовано слухали також уривок з поеми Тараса Шевченка «Княжна» у виконанні Василя Пундора з Крупська. Це ж саме з повним правом можна сказати й про спів «Плавай, плавай лебедонько» дуету у складі Софії Ухань та Василини Цимбалістої.
І знову радували чудовою виконавською майстерністю самодіяльні артисти з Розвадова. Вокальний ансамбль «Берегиня» потішив піснею «Ой на горі ромен цвіте». Їхні земляки з чоловічого ансамблю «Дністряни» продемонстрували свою майстерність піснею «Чорна хмара з-за лиману». А «Дністряночка» під керівництвом Оксани Росяк проникливо співали «Твій дух між нами». Найвищої похвали у цьому ряду заслуговує народний сімейний ансамбль Гриців з піснею «Туман долиною».
Та особливо хочеться віддати належне добре знаному не тільки у Миколаєві вокальному ансамблю «Гердан», де керівником Лев Іщак, з районного Народного Дому. Невмирущі Шевченкові «Думи мої, думи мої…» були виконані на високому професійному рівні.
А урочисте дійство, присвячене 200-літньому ювілею від дня народження Тараса Шевченка та організоване, до речі, відділом культури райдержадміністрації і районним Народним Домом, завершували теж хористи з Розвадова.
«Не вмре ніколи Україна,
І не здолає ворог нас!…»
Ці слова з їхньої пісні «Тарасе наш» напевне особливо западали у душу кожного з огляду на теперішні події у нашій державі.
«Якщо Вам мова, і земля, й родина,
І пісня українська дорогі,-
Любіть, як він, страждальну Україну,
Як він, ви ненавидьте ворогів.
Іде Кобзар, нескорений, величний,
Дивуючи весь білий світ.
Нехай же в душах споконвічно
Звучить Тарасів «Заповіт»! –
вторили поетичними рядками ведучі Соломія Бутковська та Іван Демко.
І чи треба казати, як могутньо та величаво звучав після цього безсмертний Шевченків «Заповіт» у спільному виконанні самодіяльних артистів і усіх присутніх в залі.
« У кожного – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк бере у Шевченка стільки, скільки здужа… А сам Шевченко, як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Шевченко – завжди попереду. До нього треба доростати усім життям!».
Чи можна щось додати до цих слів ведучих, сказаних ними насамкінець свята?!
Степан Семенюк
