Попри війну та затяжну невизначеність, Миколаівська міська територіальна громада на Львівщині демонструє модель розвитку, яку дедалі частіше називають новим стандартом стійкості для українських міст і містечок. Замість консервації процесів – фокус на зростанні. Замість очікування допомоги – ставка на власні рішення та партнерства.
Сьогодні громада працює над якісно новою економічною моделлю: розвиває виробництво, інфраструктуру, стимулює локальний бізнес і формує конкурентне середовище для інвесторів. Ключовими елементами цієї стратегії стали розвиток індустріального парку «Хорватський Гостинець» та «Хорватська Оселя» – проєктів, що поєднують вигідне транспортне розташування, сформовану виробничу базу та прагнення громади створити робочі місця з реальною доданою вартістю, та розселити ВПО і УБД у зручних будинках для проживання.
Про те, як Миколаївська громада пережила перші виклики війни, як сьогодні формує економічне майбутнє та чому невеликі громади можуть стати новими центрами розвитку України – ми говоримо з АНДРІЄМ ЩЕБЕЛЕМ, міським головою м. Миколаєва Львівської області.
Пане Андрію, які головні виклики стояли перед Миколаївською міською громадою від початку повномасштабного вторгнення?
Миколаївська територіальна громада складається з 10 старо-стинських округів (24 населених пунктів), що були утворені на основі колишніх сільських рад та адміністративного центру – міста Миколаїв. Населення громади налічує близько 33 тисяч осіб. Площа громади – 301,8 км2.
Як і всі, ми були не готові до подій, що почалися 24 лютого 2022 року. Хоча наш регіон і не перебував у зоні активних бойових дій, перед нами постало одразу кілька серйозних викликів. Перш за все, ми зіткнулися з різким збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб, які почали приїжджати до громади з перших тижнів повномасштабного вторгнення. Потрібно було оперативно забезпечити людей житлом, соціальною підтримкою, медичною допомогою, інтеграцією у місцеве середовище та ринок праці. Таке навантаження вимагає швидких інституційних рішень і переналаштування роботи муніципальних служб. Тому «Хорватська Оселя» є тим проєктом, що забезпечить зручність та комфортне проживання ВПО та УБД на території громади. Які стануть людським ресурсом для виконання робіт у «Хорватському Гостинці».
Другим викликом стало навантаження на інфраструктуру – комунальну, соціальну та освітню. Наші школи, садочки, транспорт, медзаклади та житлово-комунальні служби працювали в режимі підвищеного навантаження. Паралельно потрібно було забезпечити укриття та заходи безпеки для цивільного населення.
Окремим блоком стоїть питання роботи з ветеранами та військовослужбовцями, адже значна частина мешканців громади служить у ЗСУ або повернулася з фронту. Це і психологічна підтримка, і програми реабілітації, і сприяння працевлаштуванню, і сучасний підхід до соціальних гарантій.
Важливим викликом стала економічна трансформація громади. Частина бізнесів зупинилася, а частина – переїхала із східних і південних областей. Ми працювали над тим, щоб створити для підприємців умови для продовження діяльності, інтеграції в громаду та збереження робочих місць.
І, звичайно, постала потреба в стратегічному розвитку в умовах невизначеності: плануванні індустріальних територій, пошуку інвесторів, розробці проєктів економічного зростання, які будуть актуальними і сьогодні, і під час повоєнного відновлення держави.
Попри всі труднощі, громада продемонструвала організованість, солідарність і готовність швидко адаптуватися до нових реалій. Саме ця стійкість дозволила нам перейти від реагування на кризу – до планування розвитку й створення нових можливостей.
Чи можна сказати, що війна змусила громаду швидше перейти до моделі «самодостатнього розвитку»?
Так, абсолютно. Ми зрозуміли, що громада може розраховувати лише на власні сили, інноваційні рішення та партнерства.
Індустріальний парк, проєкти енергоефективності, підтримка бізнесу – це саме ті кроки, які формують самодостатність громади.
Ви згадували про створення робочих місць і нові можливості для бізнесу. Ці процеси неможливі без розвитку інфраструктури та осучаснення економіки громади. Саме тому хочеться перейти до одного з ключових стратегічних проєктів – індустріального парку «Хорватський Гостинець». На вашу думку, які економічні та географічні переваги має громада для успішної реалізації цього проєкту?
Перш за все, це транспортна доступність. Миколаївська міська територіальна громада розташована у Стрийському районі Львівської області.
Львівська область є прикордонним регіоном на заході України і межує з Республікою Польща (довжина кордону 258 км). На півночі і північному сході область межує з Волинською і Рівненською областями, на сході і південному сході – з Тернопільською та Івано-Франківською областями, на півдні – із Закарпатською областю.
Завдяки вигідному розташуванню Львівщини на перехресті міжнародних транспортних, економічних, торговельних та культурних шляхів, наявності однієї з найбільш розвинутих в Україні транспортних мереж, область є головним транзитним коридором з країнами Європейського Союзу.
Миколаївська міська територіальна громада має вигідне географічне розташування в центрі Львівської області та хороше транспортне сполучення з великими містами Європейського Союзу. Відстань від Миколаївської міської територіальної громади до столиці України м. Київ – 576 км, що більше, ніж до Будапешта (540 км), Кошице (331 км), Перемишля (108 км), Кракова (354 км), Ряшова (198 км), Варшави (513 км).
Ділянка індустріального парку розташована між двома трасами – міжнародного значення М06, та територіального значення T1402
Траса М06 – починається в Києві, проходить через Коростишів, Житомир, Рівне, Дубно, Броди, Львів, Стрий, Сваляву, Мукачево, Ужгород, та закінчується на пропускному пункті Чоп.
Траса Т1402 – Пісочна – Східниця, автомобільний шлях територіального значення у Львівській області. Проходить територією Дрогобицького, та Стрийського районів через Східницю – Борислав – Трускавець – Стебник – Меденичі – Пісочну. Також, на відстані 4-х кілометрів є залізнична станція «Пісочна», траса Т-14: М-11 – Миколаїв – Комарно – Городок – Мостиська – Шегині -Перемишль.
А як щодо економічної привабливості?
Одним з найважливіших факторів, який визначає спеціалізацію Миколаївської міської територіальної громади є наявність величезних запасів літотамнієвих вапняків і кварцових та глауконітових пісків, а також мергелевих глин, що формує спеціалізацію промисловості громади – виробництво неметалевої мінеральної продукції.
Виробничий сектор економіки Миколаївської міської територіальної громади представлений підприємствами, які здійснюють таку економічну діяльність як виробництво цементу, сухих будівельних сумішей, добування піску, гравію, глин і каоліну, будівництво житлових і нежитлових будівель, виробництво канатів, мотузок, шпагату та сіток, прісноводне рибництво (аквакультура) та інші.
За функціональним типом території Миколаївської міської територіальної громади є територією з особливими умовами для розвитку, а саме монофункціональною економікою, що спеціалізується на виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції. Приміром, на території громади діє компанія ПрАТ «Миколаївцемент», яка є основним бюджетоутворюючим підприємством та забезпечує 42% надходжень до бюджету громади (за даними 2021 року).
Загалом, промислова група громади налічує 10 підприємств.
Так, окрім ПрАТ «Миколаївцемент», в місті Миколаїв розміщена філія ТзОВ з іноземними інвестиціями «Хенкель Баутехнік Україна», Львівський обласний виробничий рибний комбінат, ТзОВ «Гео-розвідка», ТОВ «Миколаївцемремонт», ПАФ «Дністер» та інші.
Отже, якщо аналізувати фактичний вклад кожної із галузей в економіку громади, то лідером у наповненні місцевого бюджету є переробна промисловість, а саме виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції.
Яку «роль» у економічній екосистемі громади має відігравати індустріальний парк? Це буде виробничий центр, логістичний вузол чи змішана модель?
Склад індустріального парку «Хорватський Гостинець» буде сформований як універсальний промисловий комплекс, який припускає розміщення підприємств наступних галузей:
- виробництво харчових продуктів;
- виробництво будівельних матеріалів;
- машинобудування;
- виробництво олії та тваринних жирів;
- виробництво інших харчових продуктів;
- оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини і корка, окрім меблів;
- виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння.
У якості сервісної складової планується долучити інших учасників індустріального парку, які будуть надавати логістичні та складські послуги основним учасникам індустріального парку.
Учасниками індустріального парку можуть бути підприємства інших галузей, відповідно до видів економічної діяльності згідно
КВЕД ДК 009:2010, секція С – Переробна промисловість. Також, на території індустріального парку можуть бути розміщені підприємства, які не наносять шкоди для довкілля та екології Миколаївській міській територіальної громаді.
Загалом, індустріальний парк створюється для стимулювання економічного розвитку території Миколаївської міської територіальної громади, залучення інвестицій, створення нових робочих місць та підвищення конкурентоспроможності Стрийського району, Львівської області.
Наскільки для громади важливо забезпечити не просто робочі місця, а стабільну і гідну зайнятість?
Це справді ключове питання для майбутнього будь-якої територіальної громади, а для невеликих – особливо. Бо сьогодні конкуренція точиться не лише за інвестора чи підприємства, а насамперед за людей. Якщо громада не створює можливостей для стабільної, гідної та перспективної зайнятості – молодь виїжджає, фахівці переміщуються до великих міст, а громада поступово втрачає свій людський капітал.
Для нас важливо не просто «закрити вакансії», а створити умови, за яких люди будуть бачити сенс і майбутнє саме тут, у громаді. Гідна робота – це не лише заробітна плата. Це впевненість у стабільності, можливість професійного розвитку, соціальна безпека, достойні умови праці та проживання.
Саме тому ми свідомо робимо ставку на виробничий сектор, логістику та індустріальні проєкти, а не на випадкові чи короткострокові види зайнятості. Промисловість і переробка створюють робочі місця з високою доданою вартістю, а значить – з кращими зарплатами та довгостроковою перспективою. Це саме ті галузі, які формують середній клас у громадах.
Індустріальний парк «Хорватський Гостинець», робота з професійним ліцеєм, підготовка кадрів, релейні програми з бізнесом – усе це елементи однієї системи.
Ми рухаємося до того, щоб громада стала економічно самодостатньою: щоб люди працювали вдома, а не їздили на заробітки; щоб бізнес інвестував тут, розуміючи, що матиме повноцінний доступ до кадрів; щоб молодь бачила перспективу саме у громаді.
Тобто створення гідних робочих місць – це не про вакансії. Це про майбутнє громади, її стійкість, здатність розвиватися і зберігати людей.
Пане Андрію, як людина, яка очолює громаду скажіть, чи легко бути активними, коли ресурси обмежені?
Чесно кажучи, це непросто. Але ситуація з обмеженими ресурсами – не унікальна для нашої громади. Це реальність, у якій живе вся країна. Важливо не те, скільки ти маєш, а як ти цим управляєш. У громадах, як і в бізнесі, головне – вміння розставляти акценти, бачити стратегічну мету й не розпорошувати зусилля.
Так, у нас не завжди є можливість реалізувати все одразу. Але є інше – ініціатива, партнерство і готовність працювати на результат. Ми навчилися залучати зовнішні ресурси, працювати з донорами, ефективно використовувати бюджет, шукати креативні рішення замість стандартних.
І найголовніше – 33 000 жителів у громаді хочуть змін. Їхня підтримка, активність і зворотний звʼязок – це і є той «додатковий ресурс», який інколи важить більше, ніж гроші.
Чи мають громади більший потенціал, ніж великі міста?
У багатьох аспектах – так. Невеликі громади є значно мобільнішими. Ми швидко ухвалюємо рішення, швидко реагуємо на зміни, маємо живий, прямий контакт з людьми. У великому місті будь-яка ініціатива часто губиться в бюрократії та довгих процедурах.
Громади, які здатні працювати стратегічно, можуть стати потужними центрами економічного розвитку. Ми ближчі до реального бізнесу та потреб людей. Інколи громада може реалізувати проєкт швидше, ніж обласний чи державний рівень. Тому потенціал величезний – потрібно лише правильно ним управляти, мати амбіцію та бачення, не боятися експериментувати.
Що вас особисто мотивує працювати на розвиток Миколаївської громади у такий непростий час?
Я тут народився, реалізував себе як управлінець і несу відповідальність перед людьми. Я щодня бачу, як громада змінюється, як ми разом долаємо труднощі, як зʼявляються нові проєкти, нові партнери, нові плани. Коли ти бачиш результат – це найбільша мотивація.
Мене надихає відчуття, що наша робота – не про сьогоднішній день. Це про майбутнє дітей, молоді, родин, які хочуть залишатися тут і будувати життя саме в Миколаївській громаді.
Кожна нова дорога, кожен відкритий обʼєкт, кожен інвестор – це маленька перемога. І коли ти розумієш, що робиш вклад у розвиток України навіть у час війни, це додає сил рухатися далі.
Мотивація проста: я прагну, щоб Миколаївська громада була громадою, у якій хочеться жити. І я точно знаю, що ми до цього прийдемо.
