Ярослав Гнатів

0 200

Мико́ла-Яросла́в Микола́йович Гна́тів (псевдоніми: Сергій Ярошинський, Ярослав Миколович, В.Столецький, Пан Никтарський; нар. 29 жовтня 1937, в м.Миколаїв Львівської області — пом. 11 липня 2015 [1], Львів) — український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч. У широких колах львів’ян був знаний як «Ярко» чи «Миколович» [2]. Член Національної Спілки письменників України (1997). Доцент кафедри електронних обчислювальних машин НУ «Львівська політехніка» [3]. Лауреат Шевченківської премії (2011).

Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.

Народився у Миколаєві над Дністром (тепер Львівська область).

Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».

Кінець 1980-х рр. — належав до середовища самвидавчого альманаху “Євшан-зілля”.

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», в якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

З 2000  або 2001 року — президент “Академічної Академії”.

Помер 11 липня 2015 року.

Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи (нагороджений Знаком «Изобретатель СССР»).

Як літератор уперше виступив (на запрошення Романа Федоріва) у журналі «Жовтень» №7 за 1977 рік із публікацією «Червоні коні» (повість-есе). Згодом друкував свої твори у журналах «Дзвін» (Львів), «Всесвіт» (Київ), «Київська церква» (Київ-Львів), в альманасі «Молодий буковинець» (Чернівці), у часописах «Ленінська молодь» (згодом «Молода Галичина»), «Віра батьків», «Мета», «Шлях перемоги» тощо. У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах «Наше слово» (Варшава), «Гомін України» (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі «Євшан-зілля», де вів рубрику «Весела гласність», під псевдонімами «Ярослав Николович», «Василь Столецький», «Сергій Ярошевський», «Пан Нектарський».

Книги «Віра Батьків», «Кам’яна Господиня», «Коли прокидається Лицар», «Біля паплі», «Стрільбицькі князі», «Закувала зозуленька ой під Чернелицев»,«Між вогнями. Микола Устиянович»,«Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).

Друковані праці

«Червоні коні. Історія забутого промислу в Миколаєві над Дністром», нарис / Микола Гнатів // Жовтень, 1977, №8 (про історію гончарства в Миколаєві-Дністровському) [6] «Свято у “Наддністрянських Афінах”» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 8 лютого 1987 (про 175-ліття Миколи Устияновича)
«Екслібрис для Едуарда Моніка» / Ярослав Миколович // «Наше слово», 23 серпня 1987 (про виставку «Іван Франко в екслібрисі»)
«Віра Батьків» (про долю Греко-Католицької Церкви та її митрополита Андрея Шептицького в часи Першої світової війни).
Перше видання: «Віра Батьків» / Сергій Ярошинський // Євшан-зілля, тт. 3, 4
Друге видання: «Віра Батьків». – Рим, 1990.
Третє видання: «Віра Батьків». – Л.: Апріорі, 2012
Про польові квіти й національну символіку / В.Столецький // Дзвін. – 01/1990. – №1.
Терновий вінок із Домб’є. / В.Столецький // Дзвін. – 04/1990. – №4. – С. 75-81.
Пан Никтарський. Перша демократична сесія Лепільської сільради. – Бібліотечка «Поступу», 1990 (гумористичний нарис, самвидав)
Ярослав Гнатів. Кам’яна господиня. – Клюб Української католицької інтелігенції. / Л.: Місіонер, 2001 (перша книжка «миколаївського циклу»; складається з 4 розділів, присвячених дитячим рокам мистецтвознавця й письменника Миколи Голубця, художникові Петрові Холодному-старшому, довголітньому парохові Миколаєва отцеві Володимирові Федусевичу, родоводу Шухевичів)
Ярослав Николович. Коли прокидається лицар. – Львів, 2006 (про життя поліконфесійних і полірелігійних родин Миколаєва упродовж 400 років, про різноманітні перипетії, що відбувалися в рідному для автора місті).
Ярослав Миколович. Стрільбицькі князі. – Л.: Манускрипт, 2009 (розповідь про життя кількох «князівських» родин зі села Стрільбичі; згідно з «волоським правом»«князями» називали голів громад)
Пан Никтарський. Нектар-зілля, або Перша Демократична… – Л.: 2010 (гумористичні спогади про першу сесію Львівської обласної ради першого демократичного скликання)
Ярослав Гнатів-Николович. Біля паплі. – Л.: Апріорі, 2011. – 388 с. (складається із двох розділів – цикл новел «Біля паплі» та «Говиковичі» – своєрідна хроніка родини, тісно пов’язаної з Миколаєвом).
Ярослав Николович. «Закувала зозуленька ой під Чернелицев». – Л.: Апріорі, 2013. – 436 с. (історія містечка Чернелиця.
У співавторстві з Романом Гораком
десятитомник «Іван Франко» (Шевченківська премія 2011 року)
книга перша «Рід Якова» (2000)
книга друга «Цілком нормальна школа» (2001)
книга третя «Гімназія» (2002)
книга четверта «Університет» (2004)
книга п’ята «Не пора!» (2005)
книга шоста «В поті чола» (2005)
книга сьома «Протистояння» (2006)
книга восьма «Роки страждань» (2007)
книга дев’ята «Катастрофа» (2008)
книга десята «Quo tendis» (2009, у двох частинах – «Відхід» і «У притворі вічності»).
Нестаничі, Шашкевича, 43 // Жовтень, 1984, №1
Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, №5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора – Маркіянового брата Миколу).
Там, де народилася “Читанка” // Жовтень, 1986, №9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, в якому М.Шашкевич жив у 1824–1825 і 1830–1831 рр. і створив свою «Читанку»).

«Микола Устиянович» (роман-есей; журнальний варіант – «Жовтень», 1989, №4-5; окреме видання вийшло під однією палітуркою з повістю-документом «Між вогнями» – Л.: «Каменяр», 1994).
Чому “Русалка Дністровая” народилася на берегах Дунаю? // Всесвіт, 1988, №12 (про історію видання першого українського альманаху)

Нагороди

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Лауреат Шевченківської премії (2011).
Лауреат премії з номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади» імені Михайла Возняка.

Share.

Залишити коментар

avatar